Церква є однією з гілок православ’я у сучасному світі. Сповідуючи традиційне віровчення і зберігаючи православну догматику, Церква прагне звільнитись від вад імперської та тоталітарної спадщини, коли значною мірою були спотворені основи церковного життя, і наблизитись до ідеалів першохристиянської Церкви, відновити кращі риси ідеології та практики Українського православ’я.
Нами завжди підіймався голос тих, хто прагнув до оновлення і протестував проти закостенілості, фарисейства, обрядовір´я, втручання «кесарів» у справи церковні. Як правило, такі особи були незручними, а їх діяльність небажаною. Отож вони зазнавали гонінь і усунення від служіння. Серед цих сповідників, просвітителів та реформаторів зазначимо імена о.Олександра Меня, архиєп. Єрмогена Голубєва, о.Павла Адельгейма, о.Гліба Якуніна. Долі більшості з них пов’язані з Україною і вони особливо шануються нашою Церквою.

Виникнення у 1999 р. Апостольської ПЦ і варто розглядати у цьому контексті. Ієрархічна спадковість передана нам від Української Автокефальної ПЦ. Реєстрацію «Об’єднання громад апостольської традиції» здійснено у Мінюсті РФ у 2004 р. З початку 2000-х рр. формуються осередки, громади та єпархії в Україні. На Помісному Соборі 2013 р. у Києві утверджено Київську митрополію і обрано митрополита Київського і всієї України.
З огляду на загострення політичної ситуації між Україною і Росією, Синод АПЦ надав українській частині Церкви статус Автокефальної (Томос) і підтвердив особу Митрополита Київського і всієї України Стефана (Негребецького).
Відкритість до діалогу і спільних дій визначила позицію Церкви під час Революції Гідності у 2013-2014 рр. Священство Церкви входило до складу Духовної Ради Майдану і постійно перебувало серед протестуючих. Церква підтримує волонтерський рух, діалог з громадськими та політичними організаціями і вбачає одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності сприяння духовному розвитку суспільства і утвердженню християнсько-демократичних засад в Україні.